У Берліні 1920-х років можна було зайти до кафе випити кави й опинитися за одним столиком із письменником Бертольтом Брехтом або художником Двксом, чиї роботи обговорювали у мистецьких колах Європи. У Романському кафе (Romanisches Café) такі зустрічі не були дивиною. Там збиралися письменники, художники, театрали, журналісти й видавці. Одні приходили поговорити про нову книжку чи виставу, інші – шукали редактора, замовлення або знайомства, які допомогли б пробитися у світ великого мистецтва. Далі на iberlin.
Будинок, де розмістилося легендарне кафе Берліна

Романське кафе відкрилося на першому поверсі великої будівлі, яку архітектор Франц Швегтен (Franz Schwechten) спроєктував у неороманському стилі. Тоді ніхто не міг передбачити, що споруда з важкими кам’яними склепіннями, високими вікнами й масивними дверима стане одним із найвідоміших місць зустрічей берлінської богеми.
Кафе опинилося у центрі великих змін. Кайзерівська Німеччина залишилася у минулому, а разом із нею відходив і світ аристократичних салонів, де культурне життя мало свої правила та суворі межі. Натомість у Романському кафе почали збиратися люди, яким було тісно у старих обмеженнях: письменники, художники, журналісти, театрали. Середньовічна архітектура будинку та розмови про нове мистецтво створювали незвичайне сусідство. За цими столиками й сформувалася зовсім інша берлінська богема.
Культура кав’ярень Берліна
У кафе Заходу (Café des Westens) завжди було гамірно. Поети сперечалися з художниками, журналісти обговорювали нові вистави, а молоді автори намагалися привернути увагу тих, хто вже мав ім’я у світі літератури та живопису. Через це заклад став відомим у столиці як “кафе манії величі” (Café Größenwahn). Але згодом власники вирішили, що така публіка приносить більше клопоту, ніж прибутку. Ціни зростали, тривалі посиденьки ставали небажаними, і берлінська богема почала шукати нову адресу для гуртування. Й перебралися до Романського кафе.
Для багатьох митців це стало не примхою, а питанням виживання. Після Першої світової війни Німеччину охопила гіперінфляція, відтак:
- заощадження танули;
- заробітки не встигали за цінами;
- грошей на повноцінний обід у кафе не вистачало.
У Романському кафе можна було замовити філіжанку кави й просидіти за столиком кілька годин. Там читали газети, працювали над текстами, чекали на знайомих, а взимку ще й рятувалися від холоду. Для письменників без постійного заробітку такий прихисток давав можливість не лише спокійно смакувати каву, а й не випадати з творчого життя Берліна.
Особливості Романського кафе

Заклад мав 2 зали, і берлінська богема швидко придумала їм назви: “басейн для не плавців” (Nichtschwimmerbecken) та “басейн для плавців” (Schwimmerbecken). У першій гуртувалися молоді поети, художники без виставок, актори без ролей і журналісти-початківці. Вони приходили зі своїми рукописами, ідеями та ескізами, знайомилися, шукали редакторів і намагалися привернути увагу тих, хто вже мав ім’я. Там ще ніхто не гарантував успіху, але кожен новачок сподівався, що його помітять.
У другій залі склалася інша компанія. Там збиралися відомі письменники, редактори, видавці та люди, чиї рішення могли відкрити авторові дорогу до популярної газети чи видавництва. Потрапити туди було непросто, бо тільки бажання писати чи малювати було замало, претенденти мали продемонструвати хоча б якісь досягнення. Тому для молодих митців перехід до “басейну для плавців” був важливою сходинкою до успіху.
Бертольт Брехт: шахи та робота за столиком

Одним із легендарних відвідувачів був відомий письменник Бертольт Брехт (Bertolt Brecht). Він приходив із сигарою, сідав за улюблений столик і міг годинами працювати над п’єсами. Але рукописи були не єдиним його захопленням. Брехт любив шахи й охоче грав із відвідувачами кафе. Серед відомих шахістів, з якими пан Бертольд проводив свої турніри, був навіть чемпіон світу Емануїл Ласкер (Emanuel Lasker). За шахівницею драматург міг провести не менше часу, ніж за театральними текстами.
У кафе дозволялося попросити:
- папір;
- конверти;
- перо та чорнильницю.
Для відвідувачів завжди лежали свіжі газети. Офіціанти добре знали постійних гостей та їхні смаки, всіх приймали гостинно. Не дивно, що деякі митці навіть використовували адресу закладу – площа Августи-Вікторії, 4 (Auguste-Victoria-Platz 4) – для листування з видавництвами.
Ремарк, Кестнер та Вайлдер у Романському кафе

У цьому закладі постійно гуртувалися зіркові компанії. За одним столиком сидів відомий журналіст і майбутній письменник Еріх Марія Ремарк (Erich Maria Remarque), за іншим – популярний поет і сатирик Еріх Кестнер (Erich Kästner). До кафе приходив і автор гострих політичних статей для журналу “Die Weltbühne” Курт Тухольський (Kurt Tucholsky). Там зустрічалися люди, які писали на різні теми, але нерв Берліна відчували однаково.
Серед зіркових гостей були також:
- письменник Йозеф Рот (Joseph Roth), який знав кав’ярні не гірше за редакції газет;
- поетеса Маша Калеко (Mascha Kaléko);
- репортер Егон Ервін Кіш (Egon Erwin Kisch);
- майбутній голлівудський режисер Біллі Вайлдер (Billy Wilder).
Романське кафе приваблювало не лише літераторів та журналістів. Там зустрічалися й театрали, художники, кінематографісти. У цьому товаристві відчувалася особлива риса Берліна 1920-х років – ніхто не мусив обмежуватися одним заняттям чи колом знайомств. Кафе жило розмовами людей, які не боялися сперечатися й пробувати нове.
Художники авангарду в Романському кафе

Художник Георг Грос (George Grosz) міг годинами вивчати відвідувачів цього закладу. Його увагу привертали не стільки відомі люди, скільки звичайні берлінці: гладко поголені пани у дорогих костюмах, офіцери війни, ветерани з понівеченими обличчями. Грос малював їх у блокноті, перетворюючи побачене на гостру сатиру. Він був одним із найвідоміших представників берлінського дадаїзму й не збирався прикрашати місто, в якому багатство сусідило з бідністю, а гучні розмови про мистецтво – з наслідками війни.
Художник Отто Дікс (Otto Dix) теж не відвертався від сумних проявів життя. Часто малював:
- скалічених солдатів;
- людей зі шрамами війни на обличчі й тілі.
Дікс належав до напрямку “нова діловитість” (Neue Sachlichkeit), представники якого показували життя без прикрас та гарних слів. Пізніше письменник і кінорежисер Геза фон Чіффра (Géza von Cziffra) залишив письмові спогади про Романське кафе та його відвідувачів, і завдяки його розповідям світ дізнався не лише про зіркових гостей закладу, а й про багатьох творчих особистостей столиці.
Знищення світу берлінської богеми

З 1933 року кількість відвідувачів кафе почала зменшуватися. Письменники, художники й журналісти, які збиралися там, вже мусили думати не про нові книжки чи виставки, а про те, як врятуватися від нацистів.
Про долю зірок кафе відомо, що:
- Бертольт Брехт виїхав із Німеччини після підпалу Рейхстагу;
- Георг Грос емігрував до США;
- Еріх Марія Ремарк перебрався до Швейцарії;
- Йозеф Рот опинився у Франції.
Разом із цими людьми розчинилося у часі й те, заради чого берлінці приходили до цього закладу: можливість вільно писати, спілкуватися, друкуватися й не боятися висловлювати свою думку.
Як зникло Романське кафе?

Саму будівлю не вдалося зберегти. У листопаді 1943 року Романське кафе (Romanisches Café) було зруйноване під час бомбардувань. Назавжди зникли зали, де молоді автори чекали нагоди познайомитися з відомими письменниками, Брехт грав у шахи, а Грос і Дікс – малювали. Тривалий час після завершення Другої світової війни там залишалися руїни, які перейшли у спадок Західному Берліну. Потім територію потроху розчистили, а у 1965 році на пустирі збудували великий торгівельний центр, який можна побачити й у 2020-х роках.
Так, від Романського кафе залишилися тільки світлини, спогади та слава одного з найяскравіших місць культурного Берліна 1920–1930-х років. Але історія закладу не зводиться до зруйнованих стін. Колись це було місце, де зустрічалися література, театр, журналістика та авангардне мистецтво. А розмови за кавою про свободу Берліна хвилювали творчу інтелігенцію міста та заклали основу для відновлення культури після однієї з найстрашніших війн XX століття.
Джерела:
- https://www.bebraverlag.de/verzeichnis/titel/das-roman
- https://www.verlagberlinbrandenburg.de/Das-
- https://kunstundfilm.de/2024/03/romanisches-cafe/
- https://www.heistberlin.com/romanisches-cafe-weimar-berlin-katja-baumeister-frenzel-interview/
- https://www.visitberlin.de/en/event/romanisches-cafe-berlin-1920s