Коли в Європі ще сперечалися, де саме народилося кіно, Берлін вже створював сторінку власної історії. Саме у столиці Німеччини брати Макс та Еміль Складановські (Skladanowsky) вивели на сцену свій апарат, який не обіцяв досконалості, але давав ефект присутності. Вони запустили механізм там, де публіка звикла до вар’єте, а не до технологічних експериментів. Далі на iberlin.
Перший публічний і платний показ відбувся 1 листопада 1895 року у театрі вар’єте “Зимовий сад” (Wintergarten), який фактично став першим кінотеатром у Берліні. Брати встановили свій кінопроєктор, який назвали біоскопом, і продемонстрували короткі стрічки під музику. Вони просували новинку як цікавий винахід нового часу, і ця формула спрацювала.
Складановський і перша ілюзія руху
Макс Складановський народився у квітні 1863 року у берлінському районі Панков (Pankow), дуже рано познайомився з технікою, яка працювала зі світлом і зображенням. Спочатку був учнем у фотоательє, потім опанував розпис по склу у літографічній майстерні, поступово навчився сприймати картинку як процес. Згодом перейшов до майстерні Віллі Гагедорна (Willy Hagedorn), де збирав сценічні механізми, які створювали туман і змінювалли атмосферу перед глядачем.
У 1879 році разом із батьком Карлом та братом Емілем Макс Складановський запустив власну справу, зробивши ставку саме на техніку та новаторство. У листопаді у берлінському вар’єте “Зимовий сад” брати запропонували містянам оцінити “туманні картинки для чарівного ліхтаря”. Так з’явився перший кінотеатр Берліна. Те, що брати рекламували як “найцікавіший винахід нашого часу”, протягом подальших тижнів збирало аншлаги. Люди вперше приходили не на виставу, а на демонстрацію зображення у русі.
Перший кіносеанс у Берліні, який переграв сцену
У програмці берлінського вар’єте “Зимовий сад” біоскоп зробили головною подією вечора. Брати запускали короткі фрагменти по кілька секунд. Замість звичного сценічного номера публіка отримала ритм із повторів, сцени:
- склеїли;
- зациклили;
- прогнали під заздалегідь підготовлену музику.
Але ця новинка берлінців не встигла закріпитися на ринку. Брати Складановські не потягнули фінансово масштабування свого кінопроєктора. Тому їхня технологія залишилася в історії берлінського кіно яскравим, але локальним спалахом. Вже через 2 місяці після спроби берлінців Париж перехопив ініціативу: брати Люм’єр (Lumière) показали кіно “Прибуття поїзда” через свій “cinématographe” і стали визнаними у світі відкривачами кіно. Хоча в реальності лідерство належало німецьким братам Складановським.
Біоскоп і перша кіносенсація Європи
Але першим успіхом новатор кіно Складановський не задовольнився. Йому не подобалося те, як виглядали його “туманні картинки”, тому вирішив рухатися від декоративних сценічних ефектів до реального рухомого зображення. Макс почав працювати з фотоплівкою і у 1894 році зібрав кінокамеру, а згодом – і проєктор, який продав за 2500 рейхсмарок берлінському вар’єте “Зимовий сад”. Новинку одразу винесли у фінал програми й запустили як 15-хвилинну добірку коротких фільмів.
Газета “Staatsbürger Zeitung” відреагувала на цей “цвях” програми своїми коментарями. Писали, що у фіналі вистава перескакує на меншу за розмірами сцену біоскопа, що винахідливий інженер використовує захопливі миттєві кадри й показує їх у збільшеному вигляді, але не застиглими, а живими. Фраза “як він це робить – одному чорту відомо” тільки додала цікавості й збільшила потік відвідувачів. Протягом місяця у закладі щодня запускали кінопрограму при повному залі на 1500 місць. А формат швидко перетворився з епізода одного вечора на головну фішку закладу.
Складановський і злам кіноринку
Згодом брати Складановські подалися зі своїм біоскопом до Європи й швидко перетворили свою новинку на рухоме шоу, яке жило завдяки постійному оновленню ефектів. Технологія почала працювати вже не як місцева сенсація, а як новий спосіб показу реальності. Згодом у програмі з’явилися:
- документальні сцени з міського життя;
- ігрові фільми.
Поступово показ почав зміщуватися від короткого ефекту до ширшого кінематографічного формату. Макс та Еміль Складановскі доповнювали вистави не технікою, а видовищем – використовували електромеханічні конструкції, піротехніку, водяні сцени. І кожен новий показ радше нагадував змагання за увагу залу, ніж демонстрацію винаходу.
Зміни у житті Складановських
У грудні 1895 року Макс завітав до Парижу у “Grand Café” та побачив показ братів Люм’єр, який працював інакше – точніше, стабільніше, масштабніше. Повернувшись до Берліна, ще спробував вдосконалити власний апарат, але технологічний темп новатор вже втратив. А разом із ним – і шанс утриматися на ринку.
Далі шляхи братів розійшлися. Еміль Складановський продовжив працювати у гастрольних шоу, бо закохався у сцену та ефекти. А Макс обрав інший “майданчик”: почав продавати “паперові фільми” – Daumenkino. Там рух вже не проєктувався, а створювався руками глядача через швидке перегортання зшитих кадрів.
Як Макс Складановський став спірною легендою кіно?
Потім Складановський створив компанію “Проєкція для всіх” (Projektion für Alle), де продавав аматорські кінокамери, проєктори, друкарське обладнання. Паралельно збирав альбоми стереосвітлин, де рух знову стискався до ілюзії глибини. У 1913–1914 роках його компанія ще випустила кілька фільмів, але це вже не дало ефекту, бо ринок сильно змінився.
У 1930-х роках про Макса Складановського знову згадали після його гучної заяви про власну роль у народженні кіно. Це викликало хвилю критики, чим автор і скористався. Він знову почав гастролювати зі своїм біоскопом, демонструючи як музейний доказ того, з чого починалася історія кіно. Згодом цей апарат передали до Кіномузею у Потсдамі. Макс Складановскі помер у листопаді 1939 року у Берліні, залишивши по собі не переможну історію ринку, а суперечливий старт, в якому його система подвійної проєкції стала одним із перших комерційно помітних кроків у бік кіноіндустрії.
Складановські між двома епохами
У 1995 році Вім Вендерс (Wim Wenders) разом зі студентами Вищої школи кіно й телебачення у Мюнхені повернувся до історії Макса та Еміля Складановських. Але замість реконструкції він зробив фільм про часи, коли кіно ще було експериментом. Вендерс свідомо представив братів не як відомих винахідників, а як людей, котрі ще й самі не усвідомлювали, що ж саме вони відкрили.
У фільмі “Брати Складановські” (Die Gebrüder Skladanowsky) час фактично розірвали та склеїли знову через спеціальні ефекти:
- частину сцен фільмували на оригінальну камеру епохи німого кіно;
- кадри навмисно тримали гротескну, ламану пластику раннього зображення.
Між ігровими епізодами вставили кольорові інтерв’ю 1995 року, де донька Макса Складановського – Люція Складановська (Lucia Skladanowsky) ділилася зворушливими дитячими спогадами. На той час жінці вже виповнилося 90 років. Фактично режисер створив не біографію, а зіткнення двох швидкостей часу: коли рух картинки тільки народжувався, і коли він вже став буденністю.
Пам’ять про Складановського без пафосу
На думку критиків, саме на розриві шаблонів фільм “Брати Складановські” спрацював сильніше за будь-який історичний формат. Він не розповідав по подію, а повертав глядачів у стан того першого подиву, коли люди ще не розділяли кіно і реальність, а просто дивилися на рух на екрані, не розуміючи, як це взагалі можливо.
Фільм водночас став ще й вшануванням пам’яті берлінських новаторів кіно. Макс Складановський був із тих людей, які не ховали свої ідеї “до кращого моменту”, він сміливо виносив їх на люди, навіть коли новинка ще була недосконалою. У цьому винахіднику відчувалася впертість і жива віра в успіх. Для Берліна Макс Складановський так і залишився першовідкривачем кіно, попри визнане світом лідерство братів Люм’єр.
Джерела: