Берлін – це велетенський мегаполіс з тривалою історією, а тому місто не один раз зазнавало нападу численних епідемій. В цей час закривалися магазини, лікарні заповнювалися хворими, ширилися теорії змови, створювалися центри вакцинації та вишиковувалися черги на мостах для виїзду з міста. Знайоме? Це Берлін під час епідемій. Детальніше про те, як місту довелося декілька разів боротися з пандеміями, як вдалося пережити їх і отримати цінний досвід виживання, розповість видання iberlin.eu.
Чума в Берліні та винаходи того часу
Я зазначає видання welt.de, Ковід, це далеко не перша хвороба, яка взяла під контроль Берлін. Давайте озирнемося на минулі епідемії, які вирували в місті та отримаємо інформацію про їх наслідки та ідеї, які з них виникли. Так, через різноманітні епідемії, які приходили в Берлін у мирний та воєнний час, в місті отримали розвиток різні медичні та культурні винаходи. Також стали відомими різні люди, які працювали над викоріненням хвороб і часто гинули від них.
Одним із винаходів Середньовіччя, що був пов’язаний з чумою і використовувався і в Берліні, стало екіпірування чумного лікаря. Сьогодні цей одяг можна побачити на манекенах, що зображають людей різного віку в музеї Меркішес. Лікар тут одягнений в чорний одяг, який виготовлений вручну з волокна, вощеного лону та шкіри. Саме за допомогою такого одягу лікарі намагалися захистити себе від інфекцій, які раз-по-раз приходили в Берлін в 16-му і 17-му століттях. На той час люди не знали про шляхи зараження цієї хворобою, але все ж припускали, що вона передається через інфекційні виділення. А тому одяг лікарів мав бути максимально закритим, герметичним. Шви закріплювали воском, а обличчя закривали капюшоном. А от характерний дзьоб наповнювали оцтовими губками та травами. Вважалося, що запах ялівцю, гвоздики, миру, троянди, стираксу захистить носія маски від смерті. Очі лікаря в такій масці захищали матеріалом, що називався марієнглас (селеніт), щось на кшталт сучасного пластику. Він дозволяв чітко бачити предмет і, відповідно, оберігав представника лікарського цеху. А палиця в його руках, можливо, допомагала показувати на хворих людей чи частини тіла, розчищати дорогу і припіднімати тіла.
Правила поведінки під час чуми в Берліні
В період середньовіччя та нового часу люди не знали про чумних бліх, які перескакували з щурів на людей і таким чином переносили бактерії цієї хвороби. А тому більшість берлінців не знали, як діяти під час хвороби. Лікар Леонхард Турнайсер, який паралельно був власником друкарні на території Сірого монастиря, надрукував сотні плакатів, щоб попередити міщан про загрозу. Він закликав їх не вірити в «Божу кару», приймати профілактичні ліки, регулярно митися, підтримувати гігієну своїх домашніх та сільськогосподарських тварин. А влада Берліна заборонила публічні зібрання, обіди в громадських кухнях, було закрито пивні, винні заклади. Населення намагалося порушувати ці заборони і таємно відвідувало такі заклади, поширюючи епідемію.
В 1470 р. в церкві Святої Марії було створено фреску, яка показувала безпорадність людей перед хворобою і смертю. Розміри зображення – 22 метри в довжину і 2 метри у висоту – говорять самі за себе.
В результаті Тридцятилітньої війни і чуми в Берліні залишилось не більше 10 тис. мешканців. Тобто, половина довоєнної кількості населення міста.
Одним із наслідків чуми стало створення клініки Шаріте, де й сьогодні активно досліджуються віруси, епідемії та доглядають хворих. Відома на весь світ клініка була створена в 1708 р. в чумному будинку королем Фрідріхом І.
Холера і винахід Роберта Коха
Чума була лише однією зі смертельних хвороб. Іншою була холера, яка, починаючи з 1831 р., декілька разів з’являлася в Берліні. На початку 30-х тут померло більше 1400 осіб. Вчені вважали, що поширення хвороби відбувалося через повітря (міазми), як і при розповсюдженні чуми. Для лікування використовували ізоляцію хворих та різні пахощі для очищення повітря.
В 1876 р. берлінський бактеріолог Роберт Кох зрозумів, що збудник холери передається через питну воду, яка може бути заражена. Важливими діями, які перешкоджають поширенню, були миття рук, кип’ятіння води, гігієна тіла.
Рахіт та туберкульоз в Берліні, як ознака бідності та перенаселення
В ХІХ ст. Берлін швидко розвивався та забудовувався. Це сприяло перенаселенню та зубожінню. Гігієніст Рудольф Вірхов провів дослідження серед сімей робітників міста і побачив, що темні, багатоквартирні будинки, перенаселені квартири, які не мають мінімальних гігієнічних умов, відсутність належного харчування сприяли появі таких хвороб як рахіт та туберкульоз. А тому він виступав за розширення мережі міської каналізації та центрального водопостачання. Також його ідеї зі створення громадських ігрових майданчиків для дітей, садів, популяризація фізичних вправ, світла, повітря, здорового харчування для всіх знайшли втілення і сьогодні.
Епідемія самогубств
Ситуація, яка склалася в Берліні, та й в усій Німеччині, на початку 1945 р., давала змогу окремим особам говорити про можливість початку епідемії самогубств. Зокрема, про це говорив Герхард Якобі, пастор берлінської Меморіальної церкви кайзера Вільгельма. Члени його конгрегації повідомили йому, що мають ампули з ціанідом. Інші розповіли, що не знають, що робити, бо вони в безвиході.
Дані про самогубства в останні дні квітня та на початку травня 1945 р. відсутні. Деяку інформацію дає статистичний збірник «Берлін у цифрах» 1949 р. Там зазначено, що кількість смертей сягнула 7057.
Спробу визначити кількість самогубств зробив історик Флоріан Губер, який написав книгу «Дитино, пообіцяй мені, що ти застрелишся». Автор зазначає, що часто родичі, священники, друзі приховували обставини смерті. Однією з причин був матеріальний зиск, адже якщо б факт самогубства підтвердився, то страхова компанія не виплатила б грошей.
Також Флоріан Губер описує найбільш кричущі випадки. Один з них стався в містечку Деммін, що в Західній Померанії. Російські солдати захопили його 30 квітня 1945 року, і вже в цей день 21 людина покінчила життя самогубством. 1 травня радянські військові грабували місто, ґвалтували жінок, пили спиртне, підпалювали будинки і за декілька годин перетворили це місце в руїни. Після цього почалися масові самогубства. Жінки та діти натовпами йшли на смерть. Коли 3 травня полум’я погасло, то з води та вогню було витягнуто сотні тіл. Донька могильника вела список померлих. На 28 сторінках книги вона записала імена 612 загиблих. За іншими даними загинуло 700 осіб, а можливо й 1200. Тобто, кожен 20-й покінчив життя самогубством.
Зґвалтовані німецькі жінки вирішували померти, щоб не жити з ганьбою, і тому обирали самогубство. А те, що робили російські військовослужбовці, було необмеженим насильством відразу після окупації.
Загалом можна підсумувати, що протягом століть в Берлін приходили численні епідемії. Схожа ситуація і зараз. Але сьогодні місто має значно кращі медичні та організаційні можливості, ніж сотні років тому. Але як тоді, так і зараз нові медичні відкриття допомогли людству стати кращим та сильнішим. А цього нас навчила історія.