«Отже, нехай вирішить меч. У мирний час на нас нападає ворог. Тож уперед! До зброї! Будь-яке зволікання чи сумніви – це зрада Батьківщині». Ці слова стали символом початку Першої світової війни в Німеччині. Їх нібито виголосив у Берліні імператор Вільгельм II, звертаючись «До німецького народу» в перших числах серпня 1914 року. Далі на iberlin.
Кайзер, війна й берлінський балкон
Насправді кайзер уперше виступив перед мікрофоном лише 10 січня 1918-го. А 6 серпня 1914 року промову надрукували в урядовій газеті Reichsanzeiger, а згодом – у пресі й на листівках. Формально – усе правильно. Але публічно цих слів Вільгельм тоді не вимовляв. Він не виступав ані перед натовпом, ані перед мікрофоном. Це сталося лише в 1918-му, коли про патріотичне піднесення вже не йшлося. Під керівництвом мовознавця Вільгельма Дегена, який записував важливі історичні промови, кайзер прочитав свій текст для фонозапису. Після кількох репетицій ці гучні фрази таки пролунали. Сьогодні їх можна легко знайти в інтернеті – «Промова кайзера».
Хоча німці загалом, а берлінці зокрема, так і не почули цю промову наживо, гучних заяв у ті дні вистачало. Одна історична подія змінювала іншу, країна мов у лихоманці котилася до війни. Щодня – нові заголовки про наростання кризи, щодня – натовпи навколо промовців. 30 липня ввечері оголосили про загальну мобілізацію в Росії. Наступного дня Німеччина висунула цареві вимогу скасувати наказ, а Франції – залишатися нейтральною. Тоді ж Вільгельм уперше з’явився на балконі над порталом IV Берлінського міського палацу – саме з нього через чотири роки Лібкнехт намагатиметься проголосити соціалістичну республіку — й звернеться до десятків тисяч берлінців, які зібралися в Лустгартені. Це стало першим кроком до майже неминучої війни. Завершив він словами: «Ідіть до церкви, станьте на коліна й просіть у Бога допомоги для нашої відважної армії!» Багатьох це вразило – зокрема художника Макса Лібермана, який зобразив сцену в номері «Воєнного часу – художніх листівок», що вийшов наприкінці серпня. Коштував він 50 пфенігів, які йшли на благодійність. Війна стрімко увірвалася в буденність митців.
Берлін у переддень війни
Про наближення бурі над Європою того дня говорили не лише біля палацу. Перед Арсеналом на Унтер-ден-Лінден, неподалік від пам’ятника Фрідріху II, лейтенант зачитував звернення про «загрозу війни». Його промову слухав натовп, який військові стримували на безпечній відстані. 1 серпня це все стало реальністю: оголошення війни Росії, і знову поява Вільгельма на балконі: «Я більше не визнаю партій чи віросповідань – ми всі тепер лише німецькі брати». Центром міста, зокрема Унтер-ден-Лінден, розлітались термінові випуски газет. Deutsche Tageszeitung винесла на першу сторінку гасло «До зброї!» – і тут же повісила його вітринами видавництва цілим рядом.
«Станьте на коліна перед Богом» – 2 серпня цього заклику ніхто буквально не дотримувався, та натовп на спільну молитву зібрався величезний. Богослужіння пройшло на тодішній площі Короля (Königsplatz), поруч із Колоною Перемоги та пам’ятником Бісмарку. Люди заполонили навіть під’їзд до Рейхстагу, а кілька допитливих хлопчаків видерлися на колони настільки високо, наскільки дозволяв їхній цоколь.
Мобілізація тилу
На хвилі патріотичного підйому магістрат не залишився осторонь і 3 серпня, в день оголошення війни Франції, звернувся до берлінців із заявою. У зверненні закликали до «жертовності та самодисципліни», до «відваги до перемоги», до захисту «німецької сутності та культури». Водночас попереджали: не варто скуповувати продукти, підіймати ціни чи діяти безвідповідально – наприклад, забирати гроші з банків або державних кас, щоб сховати їх «у панчоху» в момент, коли країна в небезпеці.
Вже наступного дня, 4 серпня, Рейхстаг офіційно підтримав війну: депутати зібрались у Білому залі палацу. Вільгельм з’явився в шоломі й повторив свою ключову тезу, яку вже згадував раніше: «Я більше не знаю партій, я знаю тільки німців». Лідери партій повинні були вийти вперед і підтвердити це потисканням руки – що й зробили під гучні вигуки схвалення.
А 5 серпня, за особистим наказом кайзера, пройшов день загальної молитви: «Ми провели п’ять богослужінь. Коли церква заповнилась вже о 10-й ранку, церковні служителі покликали всіх вільних пасторів, і дуже швидко заповнили парафіяльну залу й навіть сходи. Потім відкрили й зал для молоді», – писали з району Фріденау. Люди просили причастя перед вирушенням на фронт, а багато молодих пар ще навіть встигали побратись.
Класичні розваги швидко зникли: вже в серпні скасували театральні вистави, музеї закрили, а громадський транспорт і споживання електроенергії обмежили. Тільки в січні 1915 року зерно та м’ясо потрапили під державний контроль, а 23 лютого у Берліні вперше в Німеччині почали видавати картки на хліб – передвістя майбутнього голоду, кульмінацією якого став «зимовий період з капустою» 1916-1917 років. Попри зачинені театри, на вулицях усе ще панував піднесений настрій: урочисті марші солдатів, поруч із якими йшли їхні родини, а на другий рік війни навіть відкрили для публіки показові окопи й навчальні траншеї. І берлінці, як завжди в таких випадках, ставали в чергу.
Джерела: