Церква святого Миколая (Nikolaikirche), що розташована на площі Ніколайкірхплац у районі Берлін-Мітте, є першою церковною спорудою Берліна. Саме тому вона має велике значення в історії міста. Її ще часто називають найстарішою архітектурною пам’яткою Берліна. Але це не зовсім точне твердження. Це стосується лише нижньої частини вежі – точніше, трьох її нижніх поверхів. Старішою за решту частини церкви є францисканська монастирська споруда, швидше навіть її руїни. Однак саме це місце є найстарішим християнським культовим об’єктом у Берліні. Далі на iberlin.
Початки будівництва
До зведення першої кам’яної будівлі, яке орієнтовно датується часом заснування міста – близько 1230 року, ймовірно, на цьому місці вже була дерев’яна церква, подібно до тієї, що існувала в Шпандау. Nikolaikirche згадується в документах вперше в 1264 році. Завдяки ретельним археологічним роботам, що проводилися в сильно пошкодженій церкві між 1956 і 1958 роками, вдалося відновити вигляд першої кам’яної будівлі. Це була тринефна базиліка з плоским дахом, з пілонами та трансептом, прямокутною апсидою й великими східними апсидами. Зберігся західний корпус, який ширший за основний храм, виконаний у типовому для Бранденбурга стилі: без веж, що можна побачити й сьогодні в Гавельберзі. Він підноситься без розділових елементів, окрім симетрично розташованих вікон, з гострокутним порталом на першому поверсі та двома маленькими круглими вікнами над ним. План римської церкви з польового каменю був розроблений за зразком саксонських храмів 12 століття. Квадратні стовпи підтримували масивні хрестові склепіння. А значні розміри будівлі свідчать про економічну значущість міста та добробут його мешканців.
Жителі Берліна в середині 13 століття змогли дозволити собі знести ще ціле основне приміщення (близько 1264 року) і, враховуючи трансепт, побудувати нову чотирьохсхідну залу з трьома однаковими нефами та хрестоподібними стовпами. Зовнішні стіни, ймовірно, вже були з цегли, мали контрфорси, а внутрішній простір був оздоблений півкруглими послугами та фальшивими арками.
Релігійне життя та історичні постаті
Церква святого Миколая протягом століть була важливим історичним осередком для релігійного та світського життя міста. У 1539 році вона стала свідком Реформації: перша лютеранська проповідь була виголошена 14 вересня до офіційного визнання її владою, а 2 листопада відбулося перше офіційне лютеранське причастя.
Наступного року доглядач Церкви святого Миколая, всупереч курфюрстському наказу, надав притулок Гансу Кольгасу. З 1657 по 1666 рік тут проповідував Пауль Герхардт, але був змушений покинути Берлін через конфлікт із церквою, яку намагався створити курфюрст. З 1690 року засновник пієтизму Філіп Яков Спенер служив у храмі пробстом. Тут же був похований у 1705 році. Церква стала важливим місцем для поховання видатних берлінців: серед знищених могил тут віднайшли свій останній спочинок також придворний історіограф Самуель фон Пуфендорф (1694 рік).
Готична перебудова храму
Уже в 70-х роках 14 століття цієї будівлі стало недостатньо для потреб громади. Саме тому в 1379 році зафіксовано роботи з реконструкції, що стосувалися східної частини, ймовірно, ще в романському стилі. Внесення нових змін, як-от обхідний хор із вузькими вікнами й каплицею, зробило Церкву святого Миколая більш сучасною за всі інші християнські споруди того часу. У цьому процесі велике значення мав вплив французької готики. Це видно в таких храмах, як-от Церква святої Марії у Франкфурті-на-Одері та Церква святого Миколая в Спандау.
Цікаво, що в епоху високої готики саме міські церкви, а не кафедральні або монастирські храми, стали першопрохідцями цього архітектурного стилю. Це ще раз свідчить про впевненість і незалежність міського населення Берліна. Однак внаслідок великої пожежі в 1380 році подальше будівництво було тимчасово зупинено. Тож не дивно, що роботи тривали приблизно до 1470 року, а вже згодом до комплексу поступово почали додавати нові елементи, зокрема й головний зал. На відміну від хору, в ньому можна побачити великі вікна з вишуканими профілями. Щодо оформлення перехрестя нефів, то його вирішили взагалі не проводити. Проте висоту простору підкреслюють пілони з круглими профілями. Саме вони підтримують хрестові склепіння. До речі, над східним нефом розташований зоряний покрив, який виділяє вівтар.
У 1452 році згадується двоповерхова каплиця Діви Марії, що виходить до головної зали храму. Можливо, ще старішою є фреска в органному хорі, яку Юліус Курт трактував як зображення Страшного суду. На початку 16 століття до північного боку хору додали просту двоповерхову прибудову, яка згодом використовувалася як сакристія та бібліотека. Церква святого Миколая протягом століть була важливим історичним осередком для релігійного та світського життя міста. У 1539 році вона стала свідком Реформації: перша лютеранська проповідь була виголошена 14 вересня до офіційного визнання її владою, а 2 листопада відбулося перше офіційне лютеранське причастя. Наступного року доглядач Церкви святого Миколая, всупереч курфюрстському наказу, надав притулок Гансу Кольгасу. З 1657 по 1666 рік тут проповідував Пауль Герхардт, але був змушений покинути Берлін через конфлікт із церквою, яку намагався створити курфюрст. З 1690 року засновник пієтизму Філіп Яков Спенер служив у храмі пробстом. Тут же був похований у 1705 році. Церква стала важливим місцем для поховання видатних берлінців: серед знищених могил тут віднайшли свій останній спочинок також придворний історіограф Самуель фон Пуфендорф (1694 рік).
Модифікації та реставрації
Протягом наступних століть середньовічна структура будівлі зазнала численних змін та пошкоджень. Адже період Реформації також значно вплинув на зовнішній вигляд Церкви святого Миколая. Хорові та бічні каплиці використовували для родинних поховань. Видатними були, зокрема, каплиця Кеттерітц, сімейні могили Шиндлерів, склепи Християна та Ламперта Дістельмаєрів, а також барокові надгробки для придворного золотаря Даніеля Меннліха, створені Андреасом Шлютом, і для фінансового міністра Йоганна Георга Глюме.
У 1715 році під час барокової реконструкції храму, у святині з’явилися нові хори та оновлений вівтар. Перша реставрація відбулася в 1817 році за ініціативи Фрідріха Вільгельма Лангерганса, а велика – в 1876-1878 роках під керівництвом Германа Бланкенштейна. Міський архітектор Бланкенштейн прийняв рішення знести середньовічну південну вежу й замінити її подвійним верхом з гострими шпилями (при цьому четвертий поверх вежі був повністю відновлений, що можна помітити по вставленим круглим вікнам). Також до північної прибудови додали декоративні фронтони. Загалом Бланкенштейн провів комплексну реготизацію інтер’єру церкви. Внутрішній простір оздобили червоною цеглою, а на західній стороні встановили нову масивну емпору в неоготичному стилі, а також замінили огорожу хорового проходу на аналогічну балюстраду.
Nikolaikirche у 20 столітті
У 1938 році під керівництвом Вальтера Пешке планувалася нова реставрація, завдяки якій Церква святого Миколая мала б стати музичним храмом. Проте ці плани так і не були реалізовані. Під час Другої світової війни бомбардування завдали церкві великих і непоправних ушкоджень: у 1944 році були зруйновані вежі, а в 1945 – згоріло головне приміщення церкви. Це призвело до того, що до 1949 року завалилися середньовічні склепіння й північна колонада, а більша частина внутрішнього оздоблення була вщент знищена. На щастя, руїни укріпили, що пізніше дало можливість провести археологічні розкопки в 1956-1958 і 1980-1982 роках. Саме завдяки цим роботам вдалося відновити романський план споруди та знайти дохристиянський цвинтар. Відновлення церкви розпочалося в 1981 році, під час якого внутрішнє оздоблення відтворили в середньовічному стилі. У 1987 році, до 750-річчя Берліна, реставрацію вже завершили, а саму церкву переобладнали під музей.
Джерела: