На Берлінській виставці 1879 року Вернер фон Сіменс представив перший у світі електротяг. Успіх вражає: «Siemens & Halske» отримують запити про інвестиції та експлуатаційні витрати на електричні залізниці з усіх куточків світу. Але засновник компанії хоче більшого. Електрична залізниця для нього — експериментальна модель. Він працював над плануванням електротранспортної системи майбутнього — надземної залізниці в центрі Берліна. Більш детально про винахід трамвая читайте на iberlin.eu.

Багатообіцяльний транспортний засіб

Ще в 1867 році Вернер фон Сіменс, захоплений можливим застосуванням динамо електричного принципу, який він відкрив за рік до цього, висловив ідею «побудувати залізниці на залізних стовпах вулицями Берліна». Починаючи з 1880 року «головний електрик Берліна» шукав концесії на електричні надземні залізниці на берлінських Фрідріхштрассе та Лейпцигерштрассе, щоби продемонструвати практичну та повсякденну придатність цього багатообіцяючого транспортного засобу з огляду на великий міжнародний інтерес. Однак несподівані протести жителів і влади завадили його планам.

Берлінська міська адміністрація висловила настільки сильне занепокоєння щодо будівництва та експлуатації такої залізниці й відмовилася від концесії. При цьому відповідальний міністр Альберт фон Майбах погоджується затвердити наземний тестовий маршрут за межами міста, у передмісті Ліхтерфельде, на південь від Берліна. Тож перший у світі електричний трамвай був створений скоріше через збентеження.

Експериментальна заміська лінія

У Ліхтерфельде все ще існує значна частина залізничної конструкції, яка використовувалася протягом 1870-х років для транспортування матеріалу, необхідного для будівництва кадетського інституту. Вернер фон Сіменс використав цей маршрут для своїх цілей. Його електропоїзд позбавлений ще однієї характерної риси трамвая, а саме наземних колій, вбудованих у тротуар.

«Siemens & Halske» переобладнав три кінні екіпажі для трамвайної експлуатації. Двовісні вагони можуть перевозити майже 50 осіб по 16 місць кожен. Кожен трамвай має двигун постійного струму потужністю 10 кінських сил, який отримує тягловий струм (180 вольтів) через ковзні контакти від дерев’яних дискових коліс із залізними ободами.

Потужність передається через сталеві троси, і трамвай розвиває швидкість близько 20 км/год. Спочатку вагони живляться електроенергією не через повітряну лінію, а через дві рейки. Відповідна електростанція з паровою машиною та генератором розташована поруч із вокзалом.

12 травня 1881 року настав вирішальний час. Маленький електропоїзд у Ліхтерфельде був офіційно випробуваний і прийнятий. Регулярне обслуговування мало розпочатись 16 травня. У ці дні Вернер фон Сіменс із гордістю звітує своїм братам, які живуть в Англії та Росії, про успіх і рекламний ефект проєкту.

Носовий пантограф

23 травня він написав Вільяму Сіменсу про те, що після випробувань кожен, від міністра праці до простого будівельника залізниці, впевнений у великому майбутньому таких електричних операцій. Двома днями раніше, під час екскурсії Берлінської асоціації залізничних досліджень до Ліхтерфельде, Вернер фон Сіменс отримав офіційну подяку за те, що завдяки своєму неспокійному та енергійному підходу йому вдалося подолати труднощі, з якими зіткнулася компанія і тим самим створити щось, що принесе славу й честь німецькій науці.

Загалом, однак, лише кілька електричних трамваїв було побудовано Сіменсом і введено в експлуатацію надалі, протягом 1880-х років. Лише після того, як у 1889 році інженер «Сіменс» Вальтер Райхель розв’язав важливу конструкторську проблему, розробивши носовий пантограф, електроприводи почали застосовуватися на залізницях.