В 1831 р. жахлива епідемія холери охопила Європу, Пруссію та Берлін. Держава була безпорадною. Людям довелось випробовувати різноманітні засоби, які ви собі уявити не можете, для протидії хворобі. Детальніше про епідемію холери в Берліні в 1831 р. розповість видання iberlin.eu.

Про хворобу

Як зазначає видання tagesspiegel, всі чули про холеру, але ише одиниці, на щастя, відчували її на собі. Холера – це гостра інфекційна хвороба, яку викликають холерні бактерії. Вона поширюється через фекалії у воді та супроводжується тяжкою діареєю, яка спричиняє значне зневоднення організму, що призводить до смерті. Цією хворобою легко заразитися. Вона швидко поширюється навіть в міжнародних масштабах. Також ця хвороба є в переліку тих, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію в країні та світі. Саме страх перед холерою змусив провідні країни світу в середині ХІХ ст. вкотре зустрітися та обговорити питання створення Міжнародних медико-санітарних правил. Це сталося в 1851 р. в Парижі.

Початок епідемії холери в Берліні

Щоб ви зрозуміли настрої містян під час епідемії холери, проілюструємо це цікавим випадком, що стався в 1831 р. Одного дня двоє чоловіків стояли біля дошки оголошень та читали правила поведінки під час хвороби. І тут один каже іншому: 

“Треба перестати хвилюватися”. 

А другий йому у відповідь “Треба припинити пити коньяк”. 

На що перший відповідає: “але якраз це мене і турбує”.

Але не всі так раділи та жартували. Холера прийшла до кордонів Пруссії з Індії через Росію і далі поширилась в Велику Британію та США. В Європі, зокрема і в Пруссії, до хвороби поставилися безпечно. І не дивно, адже вона була країною освічених людей, прогресу, розвиненої промисловості. А тому влада блокувала новини про появу та поширення хвороби, заперечувала її існування, запровадила загальну цензуру. А паралельно створила кордони, які обмежували пересування між різними місцевостями. Перетинати їх дозволяли лише після перебування в карантині протягом кількох тижнів. Це не допомогло зупинити хворобу. А тому перейшли до наступних кроків, які б мали допомогти населенню країни та Берліну зокрема. Так поширились правила, які передбачали індивідуальний захист – раціональне харчування, поміркований спосіб життя, дотримання особистої гігієни. Уряд закликав громадян також уникати соціальних контактів та здійснювати дезінфекційні заходи. Але це не працювало. Епідемія й далі крокувала країною.

В ХІХ ст. вона стала найпоширенішою хворобою у світі. Тоді це вважали новою чумою. Але таке порівняння неправильне, адже якщо обирати між чумою та холерою, то краще обрати холеру. Якщо порівнювати одну й іншу хворобу, то друга проходить легше. Але тоді вона викликала сильніший страх, адже вважали, що чума пішла в небуття.

Як лікувалися від холери

Загалом у Берліні було нараховано близько 1500 смертей від холери. Першою жертвою став човняр на торф’яній баржі в Шарлоттенбурзі. Вже через день хвороба охопила територію навколо Шиффбауердамма. А за декілька днів лікарня з 13 ліжками, яка була побудована в кінці Доротеенштрассе, була повністю переповнена.

Але вчені не могли пояснити, як вона передавалася. Існувало дві теорії про це: через повітря у вигляді міазмів або через фізичний контакт чи предмети. А отже, тут мали допомогти дезінфектори.

1.                В попередні століття для боротьби з чумою влаштовували пожежі та стріляли в повітря. В 1831 р. для цього заможні люди купували коптильні (коптильні апарати) і запалювали їх вдома.

2.                В Берліні було видано розпорядження бити в дзвони під час транспортування хворих на холеру та трупів померлих, щоб люди звільняли вулиці. Але це не злякало берлінців, і вони не звертали на це увагу. І вважали, що краще пити більше шнапсу для профілактики.

3.                Також влада дозволила публічне куріння на вулицях міста та міському зоопарку. До початку епідемії це було заборонено, адже шкодило репутації монарха. Свобода щодо куріння прийшла лише з революцією 1848-1849 рр.

Епідемія, що поширюється повітряно-крапельним шляхом, не була чимось невідомим, таке траплялося в усі часи. Тогочасні європейці вважали, що можуть допомогти лише жорсткі бар’єри, уникнення особистого контакту, також слід поставити барикади на кордонах країн, міста, вулицях, квартирах. В часи холери теж були прихильники цієї моделі поведінки. Тим більше, що в Пруссії, столицею якої був Берлін, панували абсолютистські порядки: наказуй, керуй, обгороджуй. Людей переміщували як хотіли. Не держава існувала для громадян, а люди для держави. Були спроби військових закрити кордон на річці Одер, але це не дало результату.

Прийняті заходи зашкодили економіці. Торгівля та ремесла занепали. Соціальна криза в Берліні ставала все більш реальною.

Ставлення мешканців до епідемії

В перші дні хвороби берлінці не бажали визнавати небезпеку. Всі громадські заклади продовжували працювати, так ніби нічого не сталося. Лише при королівському дворі було вжито заходи безпеки: король Фрідріх Вільгельм III залишався у своєму палаці Шарлоттенбург, до нього підпускали лише після ретельної перевірки.

Вже через 2 місяці після початку хвороби Берлін всюди тхнув. Річ у тому, що всі використовували для дезінфекції різні засоби, а тому й містом поширився такий запах. Також особливістю того часу була повсюдна присутність поліції, працівників лікарень та похоронних команд, які були одягнені в чорний шкіряний одяг та мали дзвони для сповіщення про смерть.

Не всі мали змогу користуватися дезінфекторами. Професор Фрідріх Гуфеланд повідомляв, що в бідних районах, як-от Фойгтланд, померло більше, ніж в інших місцях. А дотепники додавали, що холера, покидаючи Берлін, казала, що більше не хоче залишатися в місці, де до неї ставляться так погано.

Письменник Карл Гутков писав, що ознакою холери були презервативи, вовняні бинти, смертні кошики, які накривалися темною клейонкою, таблички, які кожен мав наклювати на свій будинок, холерні станції в певних районах міста.

Лікарі та лікарні під час епідемії

Під час хвороби фактично кожен був сам за себе. Берлінські військові госпіталі та шпиталі були найгіршим варіантом для незаможного населення столиці Пруссії. Річ у тому, що там не лікували, а лише допомагали покинути заклад в напрямку цвинтаря. А тому військові лікарі мали кепську славу.

На ранній стадії епідемії «зараза» поширювалась зі сторони росії та спочатку зачепила Східну Пруссію. Саме там людей везли в лікарні силою, але деякі намагалися звідти втекти, щоб померти своєю смертю вдома. Ставлення до тогочасних лікарів було відповідним. В Кенігсберзі, наприклад, навіть побили лікарів та аптекарів, в Штеттіні зруйнували медичні заклади. В Берліні поширювались чутки, що це євреї отруїли колодязь. Але найбільшої популярності набула теорії, що це все організували лікарі та саме вони є головними кривдниками. А тому в Берліні лунали гучні жарти, коли якогось лікаря везли в госпіталь. Також непоодинокими були випадки, коли натовп берлінців святкував після смерті лікаря. Говорили, що лікарі хотіли зупинити ріст населення, викорінити бідних, створити передумови загальної інфляції, заробити гроші, отримати матеріал для розтинів чи хотіли вбити тільки перших хворих, щоб не дати загинути більшій кількості інших берлінців.

Рятівник світу Роберт Кох

Час йшов, люди перестали хвилюватися, як на початку епідемії. Хвороба теж перестала поширюватися настільки швидко. Поодинокі випадки ще продовжували з’являтися, але на них особливої уваги вже не звертали, навіть якщо були підйоми та падіння росту епідемії.

Через 50 років Роберт Кох довів, що епідемія поширюється через воду, а отже, від цього можна захиститися. Це стало справжнім жахом для прихильників теорії міазмів, які шукали причину лише в повітрі. Коха було визнано рятівником людства.