У кожній країні є свої унікальні музеї, які привертають увагу креативністю тем та експозицій. Такий музей є і в столиці Німеччини – музей губної помади Рене Коха (Lipstick Museum by René Koch). Це радше приватна колекція, яку власник вирішив представити відвідувачам. Експозиції у квартирі, розташованій у районі Вільмерсдорф, не можна назвати класичним музеєм. Це скоріше дивовижний простір, де історія помади оживає у блиску срібних футлярів, ароматі старовинних косметичних сумішей та цікавих розповідях. Колекція налічує близько 3000 експонатів – від давніх барвників на основі ртуті та карміну до тюбиків, які колись належали відомим акторкам, політикиням та світським особам XX століття. Далі на iberlin.
Історія у кожному відтінку
Протягом століть жінки прикрашали себе, щоб підкреслити силу, індивідуальність та бажання виділитися. І ані отруйна ртуть, ані окис заліза, ані навіть болісно здобутий шафран не зупиняли прагнення бути вродливою. Підкреслити губи намагалися за допомогою природних барвників, жиру тварин і соку рослин. Цю драматичну історію краси втілено у Берлінському музеї губної помади, який має ім’я свого засновника Рене Коха.
У 1992 році він відкрив для публіки приватну колекцію, яку збирав впродовж десятиліть, працюючи з найвідомішими косметичними брендами та зірками світового масштабу. Те, що починалося як професійне захоплення, перетворилося на культурне явище. Незвичайний музей привертає увагу журналістів, дослідників моди, мандрівників – всіх, кого цікавить не лише зовнішній блиск, а й глибина символів, захованих у кожному тюбику.
Помадний кодекс
Щоб відчути дух цієї колекції, варто почати з найдавніших зразків – мовчазних свідків того, як краса долала заборони та переписувала правила. Найстаріший експонат – фарба для губ у витонченому срібному футлярі з Японії, який походить із доби Утагави Кунісайди (1786–1865 рік). У ті часи губи фарбували вузько, тільки у межах ширини носа, що вважалося ознакою витонченості. Вже тоді японські красуні брали за основу віск, який гарантував надзвичайну стійкість.
Справжня ера губної помади, за версією Рене Коха, почалася у 1883 році, коли з’явилися перші “ковбаски” – помади в шовковому папері, які паризькі парфумери зневажливо називали “saucisse”. Проте акторка Сара Бернар дала їм інше ім’я – “Stylo d’amour” (паличка кохання). Вона ж першою сміливо продемонструвала пристрасть до помади, тим самим кидаючи виклик нормам, які вважали яскраві губи вульгарністю і майже соціальним злочином.
На зламі епох
У “золоті двадцяті” на екранах німого кіно тисячі глядачів побачили Асту Нільсен і Глорію Свенсон з губами-сердечками темно-малинового відтінку. Тоді кінематограф став майданчиком жіночого самовираження, а губна помада – символом свободи. Виробники одразу підхопили тренд, випускаючи трафарети для ідеального “кіномакіяжу”, щоб кожна жінка виглядала як кінозірка.
У 1928 році з’явилася перша синтетична помада на основі деревного дьогтю, а разом із нею – і добра знайома всім форма виробу. Помада вирвалася з лещат заборон, стала не лише косметичним засобом, а й естетичним аксесуаром. У продажі з’явилися футляри-трансформери: пудра, цигарки, помада – все в одному.
Модний поцілунок
У 1930–1940 роки героїні звукового кіно Марлен Дітріх, Грета Гарбо, Цара Леандер продемонстрували нову моду. Губи вони підкреслювали бордовим кольором, щоб нагадували стиглі вишні. Враховуючи шалений попит на такий товар, компанії розробили у 1923 році тюбик-циліндр, який викручувався, що викликало захват усіх жінок. Але війна поставила еволюцію помади на паузу. За часів Третього Рейху у Німеччині вона майже зникла з крамниць, таку розкіш могли собі дозволити тільки обрані та заможні жінки.
Але переважна більшість німкень знайшли вихід, розповсюдженими стали дерев’яні футляри, які коштували набагато дешевше. Від омріяного образу важко було відмовитися, всі намагалися наслідувати красуню Вів’єн Лі у “Віднесених вітром” та Маріку Рекк у “Дівчині моєї мрії”. З помадою, яка робила губи живими та блискучими, народився і стиль pin-up. Макіяж став багатобарвним, а помада – більш сміливою у відтінках.
Барви різноманіття
Після Другої світової війни попит на красу знову почав стрімко зростати. Зірки Голлівуду Ріта Гейворт та Лана Тернер стали з’являтися на афішах та рекламних плакатах з першими зразками помад “Max Factor”. Новинкою 1950-х років називають олівці для контуру губ, серед кольорових хітів – відтінок фуксії. Зухвалий, соковитий, ніби створений для жінок, які не боялися бути помітними, тому фуксію почали вважати ознакою жіночої сили.
Часи стриманої елегантності
У 1960-х роках стартувала нова модна помадна хвиля – естетика “нюд”. Розробники косметики згадали, що ще стародавні єгиптянки фарбували губи так, щоб колір зливався з тоном шкіри. До справи взялися хіміки, і справжнім маніфестом стилю тих часів стали пастельні рожеві та персикові відтінки, збагачені білим пігментом. Для створення перламутрового блиску спочатку використовували луску риби, пізніше – слюду, титан і вісмут. Найбільший попит мала така помада у популярних тоді хіпі, які пропагували обличчя без прикрас. І оптимальним рішенням були прозорі, майже невидимі відтінки як символ внутрішньої чистоти та природності.
Помадна еволюція
У середині 1970-х років сформувалися нові тенденції. Панк-культура, яка обрала гаслом бунт, знесла всі естетичні рамки. помада перетворилася на інструмент протесту. Модними стали чорні, сині, фіолетові кольори. Дівчата почали фарбувати губи навмисно агресивно, з чітким контуром, щоб підкреслити непокору звичним канонам. Цей бунт вивів на сцену Девіда Боуї – митця, який продемонстрував нафарбовані губи і голосно заявив, що гендер – умовність. Помада на обличчі чоловіка стала не просто епатажем, а революцією у сприйнятті ролей. Потім Боуї назвали передвісником нової епохи – помади для всіх, поза статтю та правилами.
Трансформація помади наприкінці минулого століття
У 1980-ті роки на вибір помади впливали не лише тренди, а й зірки кіно та шоубізнесу. Дівчата копіювали у них кольори, форму тюбиків, способи нанесення косметичного засобу. Це була епоха найяскравіших відтінків: від вибухового жовтогарячого до тону отруйної фуксії. Але ця хвиля минула, і 1990-ті роки змінили палетку кольорів. Модними стали стриманіші, матові тони – від темних коричневих до ніжних нюдових. Часто губи підкреслювали олівцем на тон темнішим за помаду, щоб додати образу вишуканої недбалості. Найбільшу популярність мали теплі, сяйнисті відтінки під золото.
Червона лінія часу
Все це – лише частина інформації, яку відкриває відвідувачам гід і власник музею губної помади у Берліні Рене Кох. Особливістю закладу є унікальна колекція відбитків губ 150 зірок, серед яких – і французька співачка Мірей Матьє. Пан Кох добре знає б’юті-індустрію, бо багато років пропрацював із легендарними брендами “Dior”, “Estée Lauder”, “Yves Saint Laurent”, є відомим активістом за інклюзивність. Особливу увагу приділяє людям, які втратили пігментацію губ через травми чи хвороби, допомагаючи їм повернути впевненість та привабливість. Його музей – це не просто колекція косметичних артефактів, а справжній культурний скарб, який зберігає історію та спадщину світу краси.
Потрапити до цього дивовижного закладу можна лише за попереднім записом через електронну пошту, відвідування відкривається 1-2 рази на кілька місяців. Години роботи музею губної помади у Берліні вказані на сайті, вартість квитка – 20 євро, куди входить двогодинна екскурсія з Рене Кохом, кава або чай із солодощами. Це не просто екскурсія, а справжнє занурення у світ краси та історії, де звичайна губна помада перетворилася на символ часу. І Рене Кох через експонати нагадує: за кожним тюбиком – не лише колір, а й історія, яка варта того, щоб її розповісти.
Джерела: