Територія, яка зараз об’єднана в межах держави Німеччина до 1871 р. була конгломерацією протестантських князівств, графств, міст-держав та володінь могутніх сусідів. Завдяки діям залізного канцлера Отто фон Бісмарка німецькомовні території колишньої Священної Римської імперії змогли стати єдиним цілим, перемогти у франко-пруській війні Францію, а до цього Австрію та Данію. На цьому рух Німеччини до складу найбільших та найвпливовіших держав сучасного світу лише не зупинився, а лише продовжився посиленими темпами. Зокрема, Німеччина починаючи з ХІХ ст. перетворилась на країну науковців, інженерів, філософів. Її культура паралельно зі здобутками її промисловості крокували світом та вони були близькими до того, щоб випередити інші країни. Можливо, причиною того, що імперія не стала першою на світовій арені, була відсутність у жінок права здобувати вищу освіту разом із чоловіками. Цього їм вдалося добитися на початку ХХ ст., але вже в кінці ХІХ ст. одна з німецьких жінок – Ельза Нойман змогла захистити дисертацію та стати видатною науковицею на межі століть. Детальніше про відому мешканку Берліна розповість видання iberlin.eu.
Статус жінки в Німеччині в ХІХ ст.
Як зазначає видання jwa.org/encyclopedia, німецька жінка в ХІХ ст. являла собою центр сім’ї, де дбали про дітей, чоловіка і нехтували своїми потребами. Така жінка виконувала роль дружини, матері та домашньої робітниці. Також її статус в суспільстві виглядав таким, що вона була неробою і «символізувати соціальний статус чоловіка своїм нібито звільненням від домашніх справ». Водночас в сімейному житті вона відповідала за домашнє господарство, яке вона мала вести з найбільшою ощадливістю. Їм потрібно було враховувати побажання чоловіка та дітей, щодо купівлі продуктів, речей, приготування їжі.
Інколи роботи було так багато, що доводилося наймати служницю. Але ця інформація не розголошувалася, адже тоді виглядало, що жінка недостатньо працює. Якщо ж слуг було декілька, то про це можна було говорити, але жінці заборонялося працювати, а лише керувати ними.
Своїх грошей жінки не мали, а тому змушені були просити в чоловіка. Коли коштів не вистачало, то доводилося знову просити або ж шукати можливостей для заробітку. А тому вони продавали вишивку, мереживо (це все відбувалося таємно). Такі перспективи на радували Ельзу Нойман (про неї далі), а тому вона зробила спробу змінити своє життя.
Бажання навчатися
Дівчинка, що отримала ім’я Ельза, народилася 23 серпня 1872 р. Її батьки були заможними людьми. Батько – банкір Макс Нейман. Мати – домогосподарка Анна. У родині, де народилася Ельза, панував культ просвітництва, жаги до знань та прагнення до вдосконалення себе в усьому в суспільстві. Це відбувалося завдяки бабці Ельзи, яка була письменницею. В Ельзи було троє сестер і четверо братів. Таке оточення впливало на її бажання бути кращою серед інших. Зокрема, її брат Оскар став відомим орнітологом та мандрівником.
Заможна сім’я дала можливість усім дітям здобути освіту. Але лише Ельза отримала змогу навчатися в університеті. Не подумайте, що це було так просто, як зараз. У кінці ХІХ ст. жінки не мали доступу до вищої освіти у своїх країнах. Практика їхнього навчання дуже повільно впроваджувалась в усіх суспільствах Європи, США, Австралії, загалом демократичних країнах. А тому бажання Ельзи навчатися потребувало від неї багато енергії, витримки та підтримки рідних, адже Німеччина була передовою країною, але жінки доступу до вищої і середньої освіти не мали. Ельза довгий час навчалася в приватних репетиторів. В 1890 р. вона склала свій перший вчительський іспит, який не вимагав вищої освіти. Це означало, що вона фактично закінчила реальну гімназію (навчальний заклад, де переважно викладали точні та природничі науки). Далі вона брала приватні уроки в різних науковців, викладачів вищих навчальних закладів, щоб продовжити навчання. Починаючи з 1894 р., вона 9 семестрів вивчала фізику, математику, хімію, філософію в Берлінському та Геттінгенському університетах. Навчання було нестандартне, адже жінкам було заборонено здобувати освіту, а тому вона була гостьовою студенткою із цих предметів. Це вимагало офіційного дозволу від усіх професорів, чиї лекції вона хотіла відвідати.
Їй пощастило. Адже її бажання навчатися привернуло до неї увагу відомих науковців того часу: Еміля Варбурга та Макса Планка. Вони стали її покровителями, керівниками роботи (за деякими даними, Макс Планк був не керівником, а рецензентом дисертації (це науковець, який перевіряє роботу на наявність помилок).
В 1898 р. Ельза отримала ступінь доктора наук і для цього Міністерство освіти видало спеціальний дозвіл. Вона закінчила навчання в 1899 р. Робота, яку жінка написала, називалася «Про поляризаційну здатність реверсивних електродів». Її опублікували в науковому журналі «Annalen der Physik». Це була перша докторська робота з фізики, і знову ж таки завдяки покровительству Планка та Вайсбурга вона вступила до Німецького фізичного товариства.
Разом з Ельзою закінчили навчання 22 жінки-докторантки. А вже через 9 років жінкам дозволили навчатися поряд із чоловіками.
Робота
Завершення навчання означало, що почалася робота. Але не в Німеччині, де не бажали визнавати, що жінки можуть займатися наукою разом із чоловіками. Тому Ельза обрала подальше навчання за кордоном. З 1899 до 1900 р. вона була запрошеною студенткою в Кавендішській лабораторії в Кембриджі (Британія). Уже в 1902 р. вона стала частиною екіпажу корабля «Цеппелін». Уявляєте, які вимоги були тут до інших працівників, якщо взяли людину з дипломом доктора наук із фізики? Ельза взяла участь у перших польотах цього гіганта, першої ластівки авіаційної промисловості Німеччини разом з Фердинандом фон Цепеліном, Адольфом Міте, Т. Х. Шарлоттенбургом та іншими вченими.
Ельза мала бажання працювати в університеті чи займатися практичною стороною в дослідженні фізики, але умови для розвитку кар’єри були незадовільні в тогочасній Німеччині. Зокрема, вона не могла працювати в державних закладах. А тому вона приватно займалася наукою в хімічній лабораторії Артура Розенгайма та Річарда Джозефа Майєра, змінивши таким чином спеціалізацію з фізики на хімію.
Діяльність в інших сферах
Успіх Ельзи допоміг іншим жінках зрозуміти, що вони теж так можуть. Цьому сприяла слава першої жінки-фізика. ЗМІ любили розповідати про її феномен, а вона радо давала інтерв’ю, щоби підкреслити, що так може зробити будь-яка жінка. Щоб допомогти жінкам, вона заснувала в 1900 р. «Товариство для надання безвідсоткових позик жінкам, які навчаються». До складу товариства входили як чоловіки (Макс Планк, Вальтер Нернст, Артур Кеніг), так і жінки. Ельза була головою асоціації, що допомогла багатьом жінкам у здобутті освіти.
Смерть та значення діяльності Ельзи Нойман
В 1902 р. 23 липня Ельза загинула під час експерименту в лабораторії. Про її смерть повідомляли всі берлінські газети. Також це дало їм привід написати про її життя, успіхи та значення діяльності. Після її смерті Асоціацію очолила бактеріолог Лідія Рабінович-Кемпнер, яка була її керівником до 1930 р.
В 1904 р. мати Ельзи заснувала премію її імені на факультеті філософії Берлінського університету. Нагорода могла бути присуджена за найкращу за рік дисертацію з фізики чи математики як чоловікам, так і жінкам. Щоправда, з 1906 до 1918 рр. жодна жінка не отримувала її. Відомим лауреатом є фізик-ядерник Вальтер Боте. Після 1918 р. коштів на присудження премії не залишилося у зв’язку з війною та інфляцією.
Прихід до влади нацистів вплинув на сім’ю Ельзи та її спадок. Сестра Аліса покінчила життя самогубством через переслідування, брати загинули в таборах смерті. Лідія Рабінович-Кемпнер була керівником Асоціації до 1935 р. Нацисти хотіли її звільнити, але не змогли, адже вона померла природньою смертю. У 1999 р. Берлінський університет визнав Ельзу першою випускницею. В інших навчальних закладах організовують виставки, колоквіуми на честь Ельзи Нойман. З 2010 р. в Берліні молоді науковці отримують «Стипендію землі Берлін Ельзи Нойман».