Чим більше промисловість осідала в місті, тим гучнішою вона ставала. Сілезець Максиміліан Негвер також заснував власну аптеку в Берліні в 1901 році. Тут виготовляли парфуми, креми та іншу фармацевтичну та косметичну продукцію. Максиміліан був дуже натхненний стародавньою легендою про Одіссея, який закривав вуха своїх моряків воском, щоб захистити їх від чарівних сирен, і можливо, саме це підштовхнуло Негвера до розширення асортименту своєї продукції. Він включив у нього, так зване, намисто з воску та бавовни, призначення якого було не зовсім класичним. Намисто винахідника мало захистити від шуму, і отримало назву — «ohropax». «Pax» на латині означає «спокій». У 1911 році «ohropax» був зареєстрований як торгова марка. До слова, через 80 років компанія переїхала у Верхайм Таунус і досі нею керує онук Максиміліана Негвера — Міхаель Негвер. Більш детально про історію винаходу читайте на iberlin.eu.

Бентежне життя мегаполіса

У 1927 році Вальтер Руттман зняв свою найвідомішу кінопоему, яка присвячена Берліну — «Берлін — симфонія великого міста». Життя столиці, яке саме в ті роки неймовірно пульсувало й вирувало, класик німого кіно оспівує в захопливих тонах. Хоча, на справді, усе те бурхливе життя мегаполіса на зламі століть сприймалося багатьма берлінцями як галаслива, дратівлива какофонія. Річ у тім, що з початком промислової революції життя стало настільки гучним у всіх містах, що розвиваються, що в 1908 році була, навіть, заснована «Німецька асоціація захисту від шуму». Люди, які перебувають у стані стресу від постійного гучного й не дуже шуму, запихають у вуха все, що можна. Хтось спеціально зроблені затички з дерева, чи металу, чи твердої гуми, хто на що спроможний. Та все намарно. Тиша, для мешканців Берліна тих часів, залишається нездійсненою мрією. Хоча насправді розв’язання проблеми було знайдено вже давно, більш ніж 2700 років тому.

За творами Гомера

Ідея належить грецькому поету й філософу Гомеру. Зате її придатність та життєспроможність уперше перевірив мешканець Берліна — Максиміліан Негвер. Фармацевт, який народився в Сілезії 4 лютого 1872 року, відкрив аптеку в Берліні на початку XX століття, в 1901 році. Перманентно знаходячись у пошуках нових продуктів, винахідливий Негвер досить оперативно виявив прогалину на ринку захисту від шуму. Його увагу привертає розповідь Гомера про мандри та пригоди Одіссея. Древній грек в однойменній книжці описує, як, щоб уникнути звабливого та смертоносного співу сирен, стародавній мореплавець запхав кульки бджолиного воску у вуха своєї команди на човні. Максиміліан Негвер визнає ідею хитрого Одіссея «яйцем Колумба».

«Ohropax» — вушний спокій

Винахідливий берлінець починає свої досліди. На початковій стадії результати цих дослідів із застосуванням суміші вати та бджолиного воску чи овечого лою поки що незадовільні. Кульки погано з’єднуються, віск викликає подразнення шкіри, а овечий жир швидко протікає.

Та якось у 1907 році Максиміліану Негверу таки вдалося відкрити ідеальну формулу. Для цього він застосував при виготовленні «беруш» бавовну та приємний до шкіри парафіновий віск. Негвер придумав для свого продукту очевидну та запам’ятовувану назву «ohropax» (латиною — вушний спокій). Успіх продажів був миттєвим. Навіть нервово слабкий письменник Франц Кафка наказав надіслати в Прагу кульки захисту від шуму Негвера й написав: «Без вушних затичок день і ніч не працюється». Бувши спритним бізнесменом,

Максиміліан Негвер закриває свою аптеку та будує компанію з виготовлення «берушів», яка успішно продає душевний спокій протягом, більш ніж, ста років. Компанія, якою керує онук засновника Міхаель Негвер, виробляє 90 000 пар воскових кульок щодня.