Динамізм і зміни були характерними рисами Берліна з моменту його заснування. Багато хто асоціює німецьку столицю з культурою, музикою і бурхливим нічним життям. Менш відомо, що Берлін – дім для талановитих техніків, інженерів та винахідників. Саме тут Отто Лілієнталь здійснив кілька успішних планерних польотів. Тут же Конрад Цузе сконструював перший у світі релейний комп’ютер. Докладніше про деякі з винаходів, народжених у Берліні, читайте далі на berlin.eu.
Попередник сучасних дельтапланів
Один із піонерів авіації, Отто Лілієнталь, став першою людиною, яка успішно здійснила політ на аероплані. Син купця з дитинства мріяв літати. Аби наблизитися до мрії, у Берліні він став інженером. Разом із братом Ґуставом Отто керував опалювальною фабрикою та постійно щось досліджував. У 1891 році Лілієнталь сконструював планер, хоча й не перший у світі. Його випередив англієць Джордж Кейлі, який запатентував винахід у 1853 році.
Лілієнталь же увійшов в історію через те, що побудував керований планер, подібний до сучасних дельтапланів. Інженер уперше довів можливість успішних планерних польотів, оскільки правильно підійшов до вивчення аеродинамічних сил, що діють на крило. Свій дебютний випробувальний політ Лілієнталь здійснив на каркасі з вербового дерева, покритому бавовняною тканиною. На відміну від багатьох інших дослідників, він не намагався відразу злетіти, а довго бігав по горбах, намагаючись визначити найкраще місце для відривання від землі. Необхідною умовою польотів Лілієнталь вважав «пташине чуття» (здатність передбачати пориви вітру), яке, на його думку, набувалося з досвідом. У 1889 році він опублікував книгу, у якій описав та пояснив ширяння птахів. Вона стала найважливішою роботою з повітроплавання XIX століття та посприяла розвитку авіації. Робота Лілієнталя також лягла в основу розроблення концепції сучасного крила літака.
Загалом Отто Лілієнталь спорудив 21 літальний апарат. Замість побудови дорогих планерів він наполегливо працював над удосконаленням уже наявних. Завдяки експериментальним польотам та дослідженню рухів птахів він зумів накопичити всі необхідні відомості з аеродинаміки. За ці знання він заплатив життям – у 1896 році розбився на смерть під час невдалого польоту.
Термос
Термос завдячує своїй появі двом видатним ученим – Джеймсу Дьюару та Райнгольду Бюргеру. Дьюар, уродженець Шотландії, у 1892 році винайшов вакуумну колбу – посудину з подвійними стінками та вакуумним середовищем між ними. Її поява уможливила тривалий час зберігати газ рідким. А втім, існувала проблема: винахідник не міг перетворити колбу на компактний предмет для зберігання їжі та напоїв. Це зумів зробити берлінець Райнгольд Бюргер. Саме він вигадав, як можна використовувати винахід у побуті.
Бюргер з’ясував, що вакуум між стінками перешкоджає теплопередаванню, тому колба здатна зберігати температуру рідини, що всередині. У 1904 році він запатентував термос, який можна використовувати в побуті. Новатор організував конкурс на найкращу назву новинки. Переможцем стало слово «thermos», що походить від грецького «therme» («гарячий»). Так з’явився перший компактний термос, у якому завдяки вакуумним стінкам тривалий час зберігається температура напоїв та їжі. Цей винахід дуже швидко набув поширення серед населення, особливо мандрівників і спортсменів. Тож колба Дьюара, створена для наукових цілей, завдяки Бюргеру перетворилася на незамінний предмет, який можна знайти в кожному будинку.
Вушні затички “Ohropax”
У 1907 році фармацевт Максиміліан Неґвер отримав патент на розроблені на своїй берлінській фабриці вушні затички “Ohropax” – захист із воску, вазеліну та вати. Що цікаво, натхненням для ідеї став грецький міфологічний герой Одіссей, який закрив вуха свого супутника воском, щоби захистити його від зваблення сиренами.
Винахід Неґвера суттєво полегшив життя берлінцям, які страждали від гучного гуркотіння заводів, шуму моторизованих транспортних засобів поряд із кінними екіпажами, дзвонів та гудіння. Бавовняні пов’язки навколо голови, гумові, металеві або повстяні кульки в слуховому проході аж ніяк не рятували ситуацію. Перш ніж винахід “Ohropax” став лідером світового ринку, він допомагав захищати вуха німецьких солдатів у роки Першої світової війни. У слуховому проході віск ідеально адаптується до температури тіла, не танучи. Він герметично затикає вухо, завдяки чому приглушує всі звуки.
Поштова листівка
Берлінський службовець пошти Генріх фон Штефан завдяки наполегливій праці в 1850-х роках обійняв посаду таємного поштмейстера в Головному поштовому відомстві в Берліні. Добре розуміючи потреби клієнтів пошти, у 1865 році на 5-й конференції Німецького поштового товариства Штефан представив свій винахід – листівку. Вона виглядала як простий шматок білого картону, без ілюстрацій, але з печаткою. Службовець заявив, що це чудова альтернатива листам, адже поштівки легше надсилати, вони містять коротший текст, а тому дешевше коштують. Оскільки його ідею не підтримало керівництво пошти, Штефану довелося очікувати підвищення на посаді.
На посту директора поштових служб Північнонімецького союзу в 1870 році він нарешті впровадив поштові листівки, які населення сприйняло з неабияким ентузіазмом. У німецькій столиці продали понад 45 000 поштівок ще до офіційного представлення нової форми листа. Щоправда, тоді берлінці ділилися не лише враженнями про відпустки, а й розповідали одне одному буденні речі. Популярності винаходу посприяла франко-прусська війна. За допомогою поштових карток солдати надсилали повідомлення рідним, а також іншим військовим.
Електричний фен
Тривалий період існувала проблема з висушуванням волосся після миття. Порцелянові щітки, наповнені гарячою водою, і величезні сушарки не задовольняли потреби масового ринку. У 1900 році берлінська компанія-виробник електричного обладнання AEG винайшла надійний спосіб сушіння волосся, який пізніше вдосконалили інші розробники. Компанія створила «душ із гарячим повітрям», що важив аж 2 кілограми. AEG рекламувала пристрій не тільки як фен, але і як медичний засіб для подолання м’язової напруги, ревматизму, а ще боротьби з фурункулами.
Однак повітря, підігріте до 90°C, могло призвести до опіків. Зважаючи на це та інші недоліки пристрою, були необхідні суттєві вдосконалення. Завдяки іншим винахідникам уже в 1930-х роках берлінські жінки активно використовували портативний фен для укладання волосся після стрижок. У 1950-х роках фен більше не був предметом розкоші, ставши масовим продуктом. У наступні десятиліття його вдалося зменшити в розмірі та полегшити у вазі. Сучасну форму фена, що нагадує пістолет, придумав інженер Жан Мантеле.
Варто зауважити, що певні зусилля для розв’язання проблеми раніше робили й інші розробники. Наприклад, у 1888 році французький стиліст Олександр Фердинанд Ґодфруа сконструював великий пристрій, прикріплений до димохідної труби. Гаряче повітря проходило через трубу до купола, що оточував голову. На винахід Ґодфруа надихнула технологія, використовувана в порохотягах. Проте пристрій не був зручним у користуванні, до того ж не міг похвалитися безпечністю.